Чоловік йшов лісом уже кілька годин. Він любив ці прогулянки – тиша, запах хвої, свіже повітря, спів птахів. Все було спокійно, доки не пролунав різкий тріск гілок за спиною.
Він обернувся і застиг. З-за дерев один за одним вийшли вовки. Їх було не менше восьми. Сірі тіні безшумно ковзали по опалому листі, наближаючись. Спочатку він подумав, що вони просто проходять повз. Але потім побачив, що вони йдуть прямо до нього.
У грудях похололо. Чоловік кинувся до найближчого дерева. Рюкзак зісковзнув із плечей, упав у траву, а він, чіпляючись за кору, почав дертися вгору, відчуваючи, як тремтять руки.
Вовки оточили дерево. Глухе гарчання злилося в один страшний хор. Один із звірів підстрибнув, схопив зубами його черевик і рвонув униз. Чоловік закричав, вирвався, але ледве втримався. Серце билося так, ніби готове було вирватися назовні.
Він розумів – довго не протримається. Телефон залишився у рюкзаку, а допомога – у десятках кілометрів.
І раптом з глибини лісу пролунав звук, від якого волосся стало дибки. Глухе, важке гарчання — не вовче, потужніше, нижче, ніби сама земля заговорила.
Вовки насторожилися. Їхні вуха смикнулися, тіла напружилися. Ще мить — і з тіні дерев з’явилася величезна постать.
На галявину вийшов ведмідь.
Він йшов повільно, впевнено, і кожен його крок відгукувався гулом у грудях. Зупинився за кілька кроків від зграї і заревів. Рев був такий сили, що листя затремтіло, а птахи спалахнули з гілок.
Вовки моментально здригнулися. Один підтиснув хвіст, другий відступив, і за кілька секунд вся зграя зникла в хащі, наче їх і не було.
Ведмідь залишився сам. Він підняв морду, глянув нагору — просто на чоловіка. Погляд був важкий, але не злий. Декілька секунд вони просто дивилися один на одного. Потім звір тихо пирхнув, розвернувся і пішов у ліс, розчинившись між деревами.
Старий сидів на гілці, не в змозі поворухнутися. Він урятувався від смерті тільки тому, що інший хижак виявився поруч.
Коли страх потроху відпустив, він спустився вниз, підняв рюкзак і глянув у той бік, куди пішов ведмідь.
– Дякую, – тихо сказав він.
Ліс мовчав. Тільки вітер хитав гілки і десь здалеку глухо ляснув пугач.
З того часу чоловік часто приходив у той ліс, залишав на галявині шматочок хліба, трохи меду. І щоразу, коли туман стелився землею, йому здавалося — з-за дерев спостерігають теплі, розумні очі.
Можливо, це був просто збіг.
А може, в тому лісі справді хтось його охороняв.
