Все було як завжди – музика на тлі, люди ходять між стелажами, запах свіжої випічки. Я саме вибирала овочі, коли раптом відчула різкий поштовх збоку.
Переді мною стояла висока жінка з перекошеним обличчям. Вона схопила мій кошик і закричала так голосно, що обернувся весь ряд.
— Це мій кошик! Що ти робиш?
На мить я навіть не зрозуміла, про що мова. Я спробувала відповісти, що це мої покупки, але вона не слухала. Її голос дзвенів по всій залі, а люди довкола почали зупинятися, спостерігаючи за сценою.
– Поверни! – вигукувала вона, тягнувши кошик на себе.
Я відчувала, як погляди покупців пропалюють мене – хтось уже перешіптувався, хтось діставав телефон. І в той момент, коли охоронець тільки підійшов, кошик, який він тримав, не витримав – ручка відірвалася, і весь вміст висипався на підлогу.
Я завмерла. Яблука котилися в різні боки, пакет із мукою лопнув, а пляшка соку бризнула прямо на підлогу. Жінка теж завмерла, дивлячись на цей хаос.
Кілька секунд стояла абсолютна тиша — тільки звук лимона, що котився.
Потім охоронець ступив уперед, але перш ніж він щось сказав, жінка раптом знову заговорила:
– Це ти все підлаштувала! – крикнула вона, – Ти підмінила мій кошик, щоб мене виставити винним!
Я не могла повірити своїм вухам. Люди довкола знову зашепотілися. Я тихо спробувала пояснити, що вона помилилася, але вона не слухала – продовжувала вигукувати абсурдні звинувачення.
Тоді охоронці лагідно, але наполегливо попросили її пройти з ними. Вона ще чинила опір, лаялася, але все-таки пішла, кидаючи на мене злі погляди.
Коли все закінчилося, я залишилася збирати розсипані продукти. Люди повільно розійшлися, але відчуття незручності та дивності цієї ситуації ще довго не відпускало.
