Прощальна церемонія добігала кінця. У залі панувала скорботна тиша, лише стримані схлипи порушували її. Поруч із труною загиблого офіцера поліції нерухомо сидів його вірний пес Рекс — службовий собака, який довгі роки ділив з ним службу та будні.
Усі помітили дивну поведінку пса. Він не скиглив і не гарчав, але його погляд був прикутий до труни, а тіло напружилося так, наче він щось почув. Спочатку це здалося звичайною реакцією на втрату хазяїна. Але невдовзі тривога посилилася.
Рекс тихо загарчав. Його вуха насторожилися, а очі вп’ялися в кришку труни. Через секунду він схопився на лапи і голосно, протяжно завив, ніби намагаючись попередити всіх про біду. Потім собака вдарила лапою по труні, і пролунав глухий стукіт.
Присутні переглянулись. Люди почали шепотіти, у повітрі витала тривога. Командир загиблого офіцера підійшов до пса, намагаючись його утримати, але Рекс не відступав — він гарчав, кружляв навкруги, не зводячи очей з труни.
Тоді офіцер, нахилившись, приклав вухо до кришки і різко відсахнувся. Його обличчя зблідло.
– Відкрити негайно! – наказав він.
Зал завмер. Службовці обережно зняли покривало, петлі труни скрипнули. Мить здавалася вічністю. І коли кришка здійнялася, пролунав загальний крик жаху.
Усередині лежав вибуховий пристрій. Воно було заховано вночі, коли зал був порожнім, — бомбу встановили, щоб обрушити трагедію на тих, хто прийшов попрощатися.
Сапери діяли швидко. Бомбу вдалося знешкодити, а пізніше експерти з відбитків пальців встановили, хто її залишив. Це виявився колишній злочинець, затриманий загиблим офіцером кілька років тому. Він хотів помститися, але натомість тільки збільшив свій термін ув’язнення.
Люди в залі не могли повірити у те, що відбувається. Лише одне було ясно: якби не Рекс, сьогодні прощання обернулося б катастрофою.
Собака, відчувши небезпеку, врятував десятки життів. У той день вона стала не просто вірним другом загиблого офіцера, а справжнім героєм, який доказав, що відданість і вірність — сильніша за смерть.
