Амазонські джунглі зімкнулися надi мнoю, немов зелена клітина. Я насилу виповз на мулистий берег, чіпляючись за мокре коріння і слизьке каміння. Але це був ще не кінець…
Легкі горіли, серце шалено калатало — не лише від втоми, а й від зради, яка обпекла сильніше, ніж спека та укуси комах.
Слова невістки дзвеніли у вухах: «Поплавай у річці, з крокодилами…» Вона вимовила це майже пошепки, але її поштовх був надто рішучим, щоб сплутати його випадково. Мій власний син стояв поряд і нічого не зробив.
Я сидів на березі, намагаючись прийти до тями, вдихаючи вологе повітря, сповнене запахів прілого листя і сирої землі. Навколо кричали птахи, шелестіли невидимі істоти, і десь неподалік у воді ліниво хлюпнули щелепи крокодила. Я знав – це місце обрали не випадково. Тут людина зникає без сліду.
Але я був не з тих, хто здається. Все життя я будував імперію з нуля: ризикував, боровся, піднімався після поразок. І тепер мав використовувати ту саму хватку, ту саму хитрість, щоб вижити і повернути собі не лише життя, а й владу.
Я підвівся. Кожен крок крізь колючі зарості різав тіло, але очищав розум. Втома перетворювалася на холодну рішучість. Поки я пробирався крізь хаос джунглів, у голові народжувався план. Я мав повернутися. Довести всім, що мене неможливо скинути в багнюку і залишити на поживу звірам.
Сім’я зрадила мене заради багатства, але вони забули головне: все, що я маю, я здобув силою та розумом. І саме це стане їхнім вироком.
